ДИКТАНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ. ЧИ БУЛА НАЦІОНАЛЬНА ЄДНІСТЬ?

 

     У День української писемності та мови українці писали ювілейний ХХ радіодиктант. Автор тексту - лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка, письменник і видавець Іван Малкович, науковий консультант проєкту - докторка філологічних наук, професорка Лариса Масенко. Читала текст українцям акторка Римма Зюбіна. До його написання долучилися всі бажаючі. Здавалося б, все як завжди. Та ні. Текст  диктанту активно почали обговорювати  користувачі соцмереж. Особливо після коментарів  щодо тексту диктанту його автора Івана Малковича та мовознавця Олександра Авраменка.

На своїй сторінці https://www.facebook.com/i.malkovych  11 листопада Іван Малкович виклав текст диктанту та прокоментував думки деяких дописувачів:

«ОФІЦІЙНІ КОМЕНТАРІ (11.11. 18:00)

1) Прізвище письменниці Джоан Ролінґ пишеться саме так (так в українській ліцензійній версії книжки). Але варіант "Ролінг" і "Ровлінґ/Ровлінг" теж не вважатиметься помилкою. Типовий російський варіант написання "РоУлінг" — помилка. 

2) Написанням з малої літери "він" (щодо Бога) Бога не зневажено. Просто у світських текстах, за правилами, "він" (у значенні "Бог") пишеться з малої. Але правильними вважатимуться обидва варіанти — і "він", і "Він".

3) Написання "ґаджет" через "г" — не помилка.

4) Слово "енелята": правильними вважатимуться варіанти написання в лапках і без лапок, бо для людей, які знають це слово багато років, воно вже не новотвір.

P.S. Після кожного диктанту точаться дискусії щодо правопису і пунктуації. Однак хочу зазначити, що текст диктанту перед оприлюдненням обов'язково вичитують кілька провідних мовознавців нашої країни. Я довіряю їхній фаховості. І вам радив би.

А стосовно деяких нарікань, що в тексті мало патріотизму, мене розвеселила жартівлива ремарка п. Сергія Безкоровайного: "В одному коротенькому диктанті розказати, яка гарна Україна і які погані москалі... Та Ви оптиміст, пане."

Олександр Авраменко  висловив свої думки про  радіодиктант 

Наукова консультантка  проєкту Лариса Масенко розібрала текст диктанту та відповіла на окремі зауваження Олександра Авраменка. Ось окремі її думки (оригінал тут ).

Про цьогорічний текст Івана Малковича

Про цьогорічний диктант я би сказала, що він середньої важкості щодо орфограм, пунктуації, написання складних випадків написання слів.  А от змістовно, він мені дуже сподобався. Мені здається, що Іван Малкович не може написати щось недосконале. Я дуже люблю його поезію, зокрема, звернення до дитини берегти мову і берегти "Свічечку букви "Ї" (так називається одна з поезій Малковича – ред.), яка це чудова знахідка. І він багато робить як видавець для престижу мови, для зацікавлення, причому, саме молодшого покоління. І зараз виховую онуку і купую їй книжки видавництва Малковича "Абабагаламага". Там кожна книжка, це – шедевр і в змістовому плані, і в художньому оформленні. І, коли дитина бере таку книжку до рук, її одразу цікавить читання. І мені деякі мами казали, що дитина не хотіла ніяк читати, а коли їй купували книжку, видану Малковичем, то дитина одразу починала розглядати малюнки і читати. Самі його твори для дітей – якісь "теплі". Наприклад, я читаю онучці "Мед для мами" – миле оповідання про почуття любові дитини до мами, коли дитина готова зробити все. І у  цьому  тексті (радіодиктанту – ред.), я чула, що дехто критикує, чому тут Гаррі Поттер, Джоан Ролінґ, то відповім, що цей текст спрямований у майбутнє. Він написаний у контексті світової культури, адже твір "Гаррі Поттер" зробив революцію саме щодо читання. Молоде покоління вже занурювалось в ґаджети і не звертало уваги на книжки, переставало читати.  І саме "Гаррі Поттер", який вийшов мільйонними тиражами, їх зацікавив і повернув до читання. І видавництво Малковича видало прекрасний український переклад цього твору.  

Чому в тексті не згадувалась Україна

Мені якраз текст і сподобався тим, що він сучасний. Тут був і Ілон Маск, і ґаджети.  Річ в тім, що весь радянський період був спрямований на те, щоб виштовхати українську мову і культуру, зробити їх "сільськими", щоб їх не допустити в міста, особливо в великі міста. Міста активно зросійщувались. І, на жаль, цей стереотип досі впливовий. І ось чому цей текст Малковича важливий. Він показує, що українська мова – сучасна і може висловити всі найсучасніші проблеми й інновації. І я вважаю, що цей текст набагато важливіший, ніж уся патетика про "рідну неньку Україну".

 Про новотвір "енелятко"  

Речення з диктанту: Однак деякі науковці стверджують, що коли люди нарешті зможуть зачати й народити в космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже радше на знайомий кінематографічний образ "енелятка" — з великою головою, очима на пів обличчя, слабкими м’язами.

"Енелятко" – дуже вдале слово. Так, воно не для всіх відоме і не для всіх звичне. І тут цікаві коментарі є. Один чоловік російською питав: "А что это за зверь?" Одна вчителька  вважала, що це – від Енея. Насправді це слово походить від НЛО. Тут вжив Іван Малкович як дитя народжене НЛО. Пам’ятаєте,  у 90-х роках "Брати Гадюкіни" співали:  "Що то було? Мабуть, НЛО". Слово "енелятко" дуже мило звучить, ця наша зменшена форма – типова риса української мови. Здається, в редакції домовились, що, якщо воно не буде в лапках, то це не буде вважатися помилкою. Інші написання будуть вважатися помилкою. Все-таки слово досить відоме, воно присутнє в "Абетці" Івана Малковича. І те, що це від НЛО, треба було принаймні вловити.   

Про правила милозвучності

Речення з диктанту:  І ось, напевно, вже аж тоді й запанує ера електронної книжки.

Мовознавець Олександр Авраменко зробив зауваження до тексту, що треба було писати не "вже", а "уже" за правилами милозвучності. Мені здається, що наше правило на чергування "у" і "в", коли запровадили, що після голосної треба "в" тільки вживати, а після приголосної "у", так само на початку речення треба вживати лише "у", це є те, що називають "надмірним нормалізаторством". Висміяв це правило наш відомий мовознавець Костянтин Тищенко у підручнику "Основи мовознавства". Він зазначив, що не треба завжди так категорично впроваджувати це правило.  Ми ж не будемо переписувати Шевченка "Все йде, все минає…", бо за правилом виходить: "Усе йде, усе минає…". Або, наприклад, пісня: "Всюди буйно квітне черемшина…"  Це "правило милозвучності" дуже часто порушує милозвучність, і на це теж треба зважати. 

Про слово "ґаджети"

Речення з диктанту: Це він підсунув нам ґаджети, щоб ми змогли колись забрати з собою на інші планети свої улюблені книжки, музику, фотографії, картини, — бо як інакше вдалося б це зробити?

Це – друге зауваження Олександра Авраменка. І тут треба робити зауваження мовознавцям, людям, які приймають рішення щодо змін в правопису. На сьогодні це слово запозичене, іншомовне, але воно не узаконене. У нас написання літери "ґ" не узаконене в загальних словах. І це великий недолік.  У 90-х роках вже намагались: є навіть такий довідник про літеру "ґ" і "г", про проривне і фрикативне. "Просвіта" видала невеликий словничок Олександра Пономарева. На жаль, навіть в проєкті змін до правопису Василя Німчука обмежились тим, що ввели літеру "ґ" тільки у власні назви, але оминули загальні слова. А, оскільки, багато людей ці іншомовні слова вживають через англійську, вони вживають їх із "ґ". Візьмімо, наприклад, слово "гугл", його краще вживати з "ґ".  Можливо, цей диктант примусть мовознавців замислитись над тим, що час впроваджувати "ґ" і в загальних словах. До речі, в деяких творах автори вживають "ґ", і тут виходить різнобіжність.   

Про пунктуацію в тексті

Речення з диктанту: Це він підсунув нам ґаджети, щоб ми змогли колись забрати з собою на інші планети свої улюблені книжки, музику, фотографії, картини, — бо як інакше вдалося б це зробити?

Лариса Масенко: Були питання до тире в останньому реченні другого абзацу. Це так зване інтонаційне тире, тут і – кома, і – тире. В чому і складність наукова, бо тут закінчується підрядне речення. А тире, воно вживається тут для увиразнення, а часто – для протиставлення. Тут увиразнюється протиставлення: І щодо інтонаційного тире, я  раджу "Пунктуаційний словник-довідник" Зіновія Терлака. Він дуже зручний для користування. Там на опцію "тире" можна прочитати всі правила. Ось він наводить приклад з Шевченка:

Мій боже милий, 

Даруй словам святую силу — 

Людськеє серце пробивать…

Оце теж інтонаційне увиразнення. Тут саме такий треба розділовий знак. Моя одна колега каже, що у неї теж виникло тут питання. Щодо закидів про те, що інтонаційне тире не вивчають в школі, це – справді складний випадок. Але в редакції не будуть вважати це помилкою. Кома має бути обов’язково,  якщо не буде тире, то це не буде помилкою.

Що я думаю про диктант?

1. Національна єдність є, бо, саме вона, не дивлячись на карантинні обмеження,  активізувала всіх бажаючих до написання ювілейного диктанту, в тому числі й учнів.

Учні 8-А класу  Чернівецької ЗОШ№ 27  пишуть ХХ ювілейний диктант національної єдності

2. Текст диктанту спонукає до роздумів "Невже електронні носії витіснять традиційну книжку?" 

3. Якщо чергування у/в є "надмірним нормалізаторством", то чому в  учнівських творах, переказах, власних висловленнях зовнішнього незалежного оцінювання його порушення вважається помилкою?

Текст диктанту для самоперевірки

ВИКЛИКИ КНИЖКОВОЇ ЕРИ 

Наприкінці минулого тисячоліття читачі стурбовано запитували: «Невже електронні носії витіснять традиційну книжку?» Але коли Джоан Ролінґ написала «Гаррі Поттера» і її серія романів розійшлася. стомільйонними паперовими накладами, це питання втратило свою гостроту.

Сьогодні більш-менш зрозуміло, що електронні носії, принаймні поки що, не створюють кардинальної загрози паперовим книжкам. Проте з’явилися вони не випадково. Гадаю, це Бог так готує нас до далеких мандрівок. Це він підсунув нам ґаджети, щоб ми змогли колись забрати з собою на інші планети свої улюблені книжки, музику, фотографії, картини, — бо як інакше вдалося б це зробити?

Отож доки Ілон Маск ще тільки на півдорозі до інших світів, паперова книжка в безпеці. Однак деякі науковці стверджують, що коли люди нарешті зможуть зачати й народити в космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже радше на знайомий кінематографічний образ «енелятка» — з великою головою, очима на пів обличчя, слабкими м’язами. Для нього, на відміну від нас, такі приємні відчуття, як гортання сторінок, запах паперу, будуть невідомі. І ось, напевно, вже аж тоді й запанує ера електронної книжки.

Але й це не страшно: головне — читати, і не так важливо, з яких носіїв. Бо книжки — це знання й емоції, які, на відміну від щоденного потоку інформації, залишаються з нами надовго.