субота, 3 грудня 2022 р.

"Мандрівному філософу" - 300 років

З грудня 2022 року  відзначають 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди -  одного з найосвіченіших людей XVIII століття, видатного українського філософа та педагога. Відповідну Постанову 04.11.2020 № 973-IX ухвалено Верховною Радою України. Спадщина Сковороди, як зазначено в документі, "належить до визначних надбань вітчизняної культури, а його ім'я зайняло помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. У свідомості сучасників та нащадків Сковорода постає як мандрівний філософ-вільнодумець, вчитель, який був передвісником нової епохи – епохи українського романтизму".

Григорія Савича Сковороду називають "мандрівним філософом", "вічним студентом", "учителем", "українським Платоном", "українським Арістотелем". Це людина, у якій знаходимо кращі риси українського народу: мудрість, волелюбство, мужність, витривалість і незламність духу. Представники кожного покоління люблять його як мудрого порадника і шанують як учителя життя. 

Творчий доробок Григорія Сковороди - це 18 філософських творів, 7 перекладів, збірка "Сад Божественних пісень", "Байки Харківські". За життя він не видав жодної книги своїх творів, але вони поширювались світом, передавалися з уст в уста. У центрі його творів - людина, котрій для щастя найбільше потрібен душевний спокій, мир та злагода в суспільстві. Його твори -  це мудрі  діалоги про сенс життя людини й її призначення на землі, про розум і багатство, правду й  беззаконня. Їх можна перечитувати до безкінечності, бо в них - прості відповіді на складні питання.

Григорій Сковорода для українців - це своєрідний символ філософії. У 48 років  розпочав життя мандрівного філософа - до самої смерті подорожував здебільшого Слобожанщиною - у пошуках відповідей на життєві питання. Усі вони знайшли своє місце на папері. У своїх філософських трактатах-діалогах він твердить, що людина насамперед має «пізнати себе» та зрозуміти, що для неї є її «сродним», має вчитися, творчо працювати й об'єднувати навколо себе справжніх друзів,  усвідомлювати, що вона є частиною чогось вищого та всеосяжного, і жити, роблячи добрі справи. Запозичивши принцип «пізнай себе» у Сократа, мислитель трактує його по-своєму: він стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, розглядає віру й любов як  прояв духовності, у основі яких природні її прагнення.

Григорій Сковорода науку про людину та її щастя вважав однією з найважливіших. Тому й шукав відповіді на актуальні в усі часи запитання: "Що таке щастя, як бути щасливим і що таке благе життя?" Відповідь він знайшов. Про це його поезія "Дізнайся":
Дізнайся, що називаю щасливим життям.
Все облиш і зверни туди своє серце.
Всім серцем дотримуйся такого правила -
слідкуй за божими словами:
О сину мій! Віддай мені своє серце!
Віддай мені своє серце; якщо ж віддаси
Частину серця світові, я не візьму твого серця.
Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя;
Але щасливіший, хто вміє користуватися ним.
Не досить знайти здорову їжу й напій,
Якщо смак твій зіпсований хворобою.
Не досить сяяти світлові денного сонця,
Якщо світло голови затьмарене.
Діяльна бездіяльність збільшує наші сили;
На кораблях і колісницях ми прагнемо до доброго життя.
Але те, чого прагнеш, з тобою,
Воно, друже, — всередині тебе.
Якщо ти задоволений долею, будеш спокійний.
Не той щасливий, хто бажає кращого,
А той, хто задоволений тим, чим володіє.

Життя Григорія Сковороди було незвичним.  Кажуть, пройшов пішки майже всю Європу, умів пророкувати й лікувати хвороби. Існує багато легенд, які пов’язані з останніми днями його життя. У одних розповідається про містичні розмови філософа перед смертю, в інших - про укладання реєстру своїх творів із позначками найважливіших 3–4 зірочками. З однієї дізнаємося про останні години його життя. Увечері перед смертю Григорій перебував у Пан-Іванівці. Покинувши товариство, вийшов на пагорб,  прихопивши з собою заступ, щоб викопати могилу. А вранці господар маєтку, прийшовши його покликати, побачив, що Сковорода відійшов у вічний сон.

Помер Г.Сковорода в статусі мандрівного філософа. На його могилі надпис:  "Світ ловив мене, але не спіймав" (так він заповідав). Але світ "спіймав" його філософські думки, афоризми,  які житимуть вічно й допомагатимуть нам у формуванні власних життєвих принципів.

Словник афоризмів Григорія Сковороди

📝Бери вершину і матимеш середину.
📝Більше думай і тоді вирішуй.
📝Бути щасливим – це значить пізнати, знайти самого себе.
📝Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
📝Все минає, але любов після всього зостається.
📝Годi побудувати словом, коли те саме руйнувати дiлом.
📝Для шляхетної людини нiщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли першi мiсця на ньому займають пустомудрi.
📝Добрий розум робить легким будь-який спосiб життя.
📝З видимого пізнавай невидиме.
📝 З усіх втрат втрата часу найтяжча.
📝Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
📝Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її.
📝Коли відняти від людини споріднене діяння, тоді їй – смертельна мука. Сумує й непокоїться, мов бджола, замкнена в світлиці, коли сонячний промінь, який пронизує вікна, кличе її на медоносні луки. Ця мука позбавляє людину здоров’я, тобто злагоди забирає бадьорість і розслаблює. Тоді людина усім невдоволена, гидує і становищем своїм, і місцем прожиття...
📝Кому душа болить, тому весь світ плаче.
📝Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
📝Найкраща помилка та, якої допускаються у навчаннi.
📝Не все те отрута, що неприємне на смак.
📝Не вчи яблуню родити яблука: уже сама природа її навчила
📝Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде – в цьому і важкість.
📝Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
📝Не за обличчя судіть, а за серце.
📝Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.
📝Не розум від книг, а книги від розуму створились.
📝Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче.
📝Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
📝Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.
📝Пізнаєш істину – ввійде тоді у кров твою сонце.
📝Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.
📝Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
📝 Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.
📝Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися.
📝Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
📝Сліпі очі, коли затулені зіниці.
📝Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.
📝Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.
📝 Усе, що потрібне людині, Бог створив легким.
📝Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.
📝Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.
📝Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
📝Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
📝 Чисте небо не боїться блискавки та грому.
📝Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою.
📝Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.
📝Що вподобав, на те й перетворився.
📝Що з того, коли листок зовні зелений, та корінь позбавлений життєвого соку?
📝Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
📝Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!
📝Як хто посіє в юності, так пожне в старості.



Немає коментарів:

Дописати коментар