Душа української поезії

Сьогодні легендарна Ліна Костенко відзначає свій день народження. Ця неймовірна жінка – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002), лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"), лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. 14.07.2022 Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції – Орден  Почесного легіону.

Це людина-геній, людина-мужність, людина-взірець для українського народу. Це гордість України. Вона ніколи й нікого не боялася, відкрито висловлювалася про дії та вчинки влади, про нелегкі часи для рідної країни, завжди говорила правду про реалії життя. Не стала Ліна Костенко мовчати і тепер, коли росія прагне знищити українську націю. В одному з інтерв'ю вона заявила: "Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, ну добре вб‘є, то вб‘є. Весь час писала. Перший місяць, правда, не дуже писалося. Перший місяць я стежила за кожним кроком, нюансом цієї війни. А потім взяла себе у руки й почала писати, писати...” 

Її поетичні твори – це зброя, яка підтримує всіх українців і надихає ЗСУ до боротьби за своє, рідне, українське. 

У 2015 році, коли росія робила перші спроби загарбати українські землі, Ліна Василівна на титулі однієї з книг, які вона передавала в зону АТО,  власноруч написала:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.

А її поезія "І буде мир...", написаний  в перший місяць жорстокої війни (17.03.22),  - свідчення глибокої любові мисткині слова до рідної землі, великої віри в нашу перемогу. 

І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
"Кінець війні, ми ворога здолали!".

І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.

Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: “Я живу!!! 

Я витримав оцих потвор-мутантів”.

Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.

Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.

Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.

А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.

Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.

Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває "Котика-котка",
І принесе "від зайчика" гостинця тато.

Віримо, що буде саме так!!!

Джерело: з просторів Інтернет